Б49778 84(4Укр)6 Є-97Єщенко М. Бібліотекарки не виходять заміж : пригодн. повість / М. Ю. Єщенко; худ. Є. П. Плужник. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2017. –  120 с.

Марина Єщенко – кандидат філологічних наук, талановита  письменниця та поетеса, критик та публіцист, лауреат премій імені В. Коваля, імені О. Гончара, видавництва «Смолоскип», дипломант загальнонаціонального конкурсу «Троянди й виноград». За професією –  бібліотекарка читального залу періодики в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича.

«Нова книга молодої, але вже знаної авторки Марини Єщенко знаменна у кількох моментах: по-перше, письменниця звернулась до жанру повісті (попередні збірки – новелістичні),  по-друге, – до ексклюзивної в українській прозі теми життя-буття бібліотеки. Вже в анотації до цього тексту згадано про «величезні зали-склепи», суворих бібліотекарок, про те, що «змінюються епохи, цивілізація по спіралі рухається за визначеною траєкторією, і тільки в бібліотеці нічого століттями не змінюється». Отож, здавалося б, чим може зацікавити установа, життя якої розмірене, плавне, десятиліттями устатковане, а кадровий склад переважно жіночий? Проте вже в згаданій анотації зазначено, що йтиметься не про погляд зразкового читача на бібліотеку, який приходить до неї за книгами, а про те, що за ширмою парадного входу, а там – молодий і хтивий директор, бібліотекарки-жінки зі своїми успіхами і комплексами, різним життєвим досвідом і внутрішнім кодексом моральності» - так характеризує повість Ніна Бернадська, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

  Б48048 84(4УКР)6  І-19

 Іваничук Р. Серед повені книг: записки бібліофіла: про книги і про себе. – Львів: Піраміда, 2016.- 160 с.

У цій книжці Роман Іваничук розповідає про свою бібліотеку як про дуже близьку і дуже рідну душу. Раритетні і звичайні видання його бібліотеки тісно переплелися з цікавими історіями про українських письменників та перекладачів старшої і молодшої ґенерацій, спонукали до творчості та роздумів, були тим духовним вогнищем, яке зігрівало його у скрутні хвилини життя. Тож Роман Іваничук з великою приємністю запрошує своїх читачів помандрувати його книгозбірнею.  Про свої домашні бібліотеки писали також Умберто Еко, Жан-Клод Кар'єр  у книзі "Не сподівайтеся позбутися книжок", де автори страшенно переймалися долею своїх бібліотек.

Б48101 84(4УКР)6 І-23  Іванцова М. Живі книги. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. –    286 с.

Господар кафе сподівався, що незвичайна акція «Живі книги» залучить відвідувачів, проте не очікував такого результату! Можливість відверто розповісти свою історію або послухати чужу сповідь зацікавила багатьох! Віктор, Женя і Амалія стали завсідниками кафе. У кожного з них є свої секрети... Такі різні люди є героями роману - письменниця з проблемами в особистому житті, яка шукає нові сюжети, сліпий чоловік, колишній військовий, молода дівчина на життєвому роздоріжжі... Але їхні шляхи перетнуться під час акції "Живі книги", що її проводить одна з київських кав`ярень-книгарень. Кожен охочий може розповісти історії зі свого життя, записавшись до відповідного каталогу Книгою, або стати Читачем і послухати чужі.

 А38758 84(4УКР)6 В48 

Винничук Ю. Танго смерті: роман . - Харків: Фоліо, 2013.- 215 с.

У творі йдеться про долю чотирьох  родин: української, німецької, польської і єврейської. Дія книжки відбувається у двох паралельних площинах: Львів тридцятих-сорокових років і Львів дев’яностих - двотисячних . Головний герой – науковець Ярош.

 Захоплюючий  сюжет, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танга смерті», яке виконували в’язні Янівського концтабору у Львові.

Ще один сюжет  роману - подорож героя львівською бібліотекою міжвоєнних часів. Книгозбірня виявилася цілим окремим світом, де двері в одне зі сховищ ведуть у залу нескінченних розмірів, якою треба мандрувати кілька днів. Бібліотека  живе своїм життям, стає небезпечною. «Ось навіть ці стелажі…навіть вони не зовсім тупі, як вам здається. І не такі вже й непорушні. Інколи вони мандрують. Міняються місцями. А зараз дослуховуються до наших слів. О, прошу дуже! – старий приклав вухо до сірої поверхні стелажа і прислухався. – Комусь може здатися, що це так шемраво шамкотить шашіль, а я вам скажу, що це не так. Це вони перешіптуються між собою своєю шурхотливою мовою» - розповідає  директор цієї бібліотеки.

   Б47724 84(4УКР)6 П14  

Палинський В. Бібліотекар: новели й оповідання. Л.: Апріорі, 2013. – С.21-35.

Віктор Іванович Палинський— сучасний український письменник, есеїст, літературний критик, публіцист, мистецький аналітик, культуролог.

У новелі «Бібліотекар» йдеться про бібліотекаря Богудара :  «називали його бібліотекар; власне – Бібліотекар». У свій час він очолював муніципальну бібліотеку. Книгозбірня – багата; налічувала понад сто тисяч томів, подекуди – й унікальних видань. Він знав цю книжкову колекцію, як свої п`ять пальців. І вправно допомагав книжникам, без зайвих копирсань в каталогах, знаходити потрібні томики. Сприймали цього колоритного книжника як доконче необхідну складову кам`янка-бузької заспокійливо – провінційної реальності» - оповідає нам автор книги.

  Герої інших оповідань і новел  Віктора Палинського також екстравагантні та несподівані.

Б47115 84(4УКР)6 С14  

Сайко О. Кав`ярня на розі. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2013. – 172 с.

Оксана Сайко «Кав` ярня на розі». Головна героїня, Лідка (дуже любить книжки),  готується до вступу на економічний і підпрацьовує в кав`ярні  кельнеркою. Їй пощастило познайомитись з колекціонером забутих книжок Арсеном  (працівник видавництва). І це змінило життя обох: хтось зумів повернути собі давно втрачений сенс життя, а хтось зрозумів, чому не варто втілювати чужих мрій. Головна героїня  твору каже: «Щотижня я відвідувала сільську бібліотеку, і це було справжньою подією. Я могла годинами блукати між стелажами та полицями! Обравши собі книжки, я поспішала додому, щоби знову зануритися у читання. Я читала захланно й швидко, кілька книжок одразу. Часто замість того, щоби готувати уроки, я читала, заховавши підручника під книжку». Колекціонер Арсен розповідає: «Бувало, завдяки брехні потрапивши у книгосховище якоїсь бібліотеки, де зберігали книги, які вже вилучили з користування, чи фонди, я швидко хапав усе, що привертало мою увагу, й засовував за пазуху…. Нерідко мені доводилося красти з бібліотек та читальних залів». Арсен збирається відкрити бібліотеку забутих книжок.